"Усе своє життя я мешкаю в Норвегії, а з двох років – в Осло, хоча багато часу проводжу також у Гонконзі. Мій дідусь був одним із перших китайських мігрантів у Норвегії, прибувши сюди у віці 11 років. Він займався вантажоперевезеннями з Китаю. Більшість поварів старих китайських ресторанчиків в Осло працювали саме на кораблях мого дідуся.
Відтоді Осло суттєво змінилося. Завдяки міграції в місті з’явилося багато нових культур. В юності я часто стикався з проявами расизму, але зараз таке стається значно рідше. В Осло я працюю візуальним дизайнером, однак маю багато справ і в Гонконзі. Свою першу самостійну виставку "Ніщо не вічне" я відкрив тут у 2015 році. Вона включає 15 пам’яток із Бергена, Осло та Тронгейма, основним мотивом яких є нагадати людям, що навіть у розпал завантажених робочих днів, ми повинні знайти час зупинитися, перевести подих і звернути увагу на людей довкола нас, адже завтра такої можливості може вже не бути. Я показав сучасну архітектуру, як-от Оперний театр Осло, й історичні пам’ятки, зокрема Королівський палац, оскільки обидва стилі можуть розповісти багато важливих історій.
Як візуальний дизайнер, я завжди бачив зовнішню відмінність Осло від наших скандинавських сусідів, Стокгольма й Копенгагена. Незважаючи на величезний обсяг робіт по відновленню набережної Осло, мені вона нагадує континентальну Європу з незначним впливом норвезької культури. Місту досі не вистачає символів міжнаціональної самобутності. Хоча Осло продовжує розширюватися, ми все ще цінуємо наш стиль життя й насолоджуємося ним. Ідеально передати наші почуття можна за допомогою норвезького слова "friluftsliv", яке складно однозначно перекласти. Думаю, потяг до мандрів і лижного спорту ніколи нас не залишить. І неважливо, яким завбільшки стане Осло."